Один мужик не мав коня. Що робить? Нічим було землі пахать. Треба було пуститься на хитрощі. Пішов він до лісу, зустрів медведя і каже: «Здоров був, Михайло!» — «Здрастуй, мужичок! Що гарного скажеш?» — «Та я хотів попрохать тебе, щоб ти пособив мені посіять ріпу». — «А що ти мені за те даси?» — «Та що ж я тобі дам? Все, що вроде, поділим пополам; твої будуть макушки, а мої корешки». — «Добре, — каже медвідь, — з половини я согласен».
Пішли вони сіять ріпу. Медвідь землю пахав, а мужик ріпу сіяв. Минуло літо, ріпа поспіла. Мужик пішов до медведя і каже: «Ну, Михайло, пора убирать жнива; забирай свою долю, а потім я свою заберу». Медвідь скосив гичку, згріб в копиці і дума: «Що ж я буду робити з травою? Я сіна не їм, хіба забрать на підстілку! Одурив мене мужик. Погоди, вражий сину, я тобі оддячу!» Медвідь уже налагодивсь був забраться до мужика ніччю в двір і наробить там шелесту, а далі роздумав: «Ні, шкода, на цей раз перемовчу, нехай на друге літо, тоді я його одурю, скажу, що вершки були дуже добрі; а щоб не було обідно, так я скажу йому, нехай, мов, тепер твої вершки, а мої корешки».
Діждавшись весни, медвідь сам прийшов до мужика і каже: «Ну що ж, чоловіче, давай посієм собі корму». — «Про мене все
равно, давай, так і давай; а що ж ми посієм?» — «Та про мене теж все равно, — промовив медвідь, — тіко я хотів умовиться з тобою, щоб на сей раз були мої корешки, а твої макушки, щоб не було обіди ні тобі, ні мені. Макушки були дуже гарні, тепер я хочу тобі їх уступить, а собі заберу корінці». — «Добре, Мишка, я согласен, про мене все равно. Приходь завтра, будем сіять».
На другий день медвідь чуть світ прийшов до чоловіка. Пішли вони на город сіять. Медведя мужик заставив пахать, а сам взявся засівать мак. А медвідь не розшолопав, що тепер мужик вмісто ріпи посіяв мак. Минуло літо, поспів мак, мужик і каже: «Ну, Михайло, пора прийняться за уборку. Сьогодні я уберу свою долю, заберу макушки, а завтра ти забереш свою долю». Мужик убрав мак, позламував всі до одної маківки; остались одні пеньочки з корінцями. На другий день прийшов медвідь забирать свою долю. Кинувсь виривать, аж там свищі в борщі, нема нічого такого, щоб можна було їсти, на підстілку не годиться. Розгнівавсь на мужика медвідь, одразу розбив з ним глечик.
На другий день медвідь налагодивсь мужикові оддячить за насмішку. Діждавши сумерку, взяв у лапи коляку і подавсь до села. Дорогою він думав: «Зайду в двір, подушу всю скотину і його самого уб’ю». А мужик був не промах; знаючи, що медвідь на його розгнівавсь, з часу на час сподівався, що медвідь прийде мстить. Взяв желізні вила, сів за дверима в хліві і дверей не засунув. Медвідь увійшов у двір і направивсь прямо до хліва душити овець. Дойшов до хліва, взявсь за двері, попробував — вони одчинились. Він пішов тоді далі сміло. Тіко медвідь зійшов на середину хліва, а мужик як штрикнув його вилами!.. Медвідь як опарений повернув назад і чимдуж лепеснув тікать… Біг, біг, поки впав і здох.