На дупластій вербі звила ворона собі гніздо. Не надіючись лиха, нанесла яєць, висиділа, а коли повикльовувалися вороненятка, стара ворона полетіла шукати для них їжу.
Та в дуплі тієї верби загніздилася чорна гадюка. Тільки стара вилетіла з гнізда, гадюка вилізла до своєї нори, залізла до гнізда, вхопила одне вороненя і понесла з собою.
Прилетіла ворона, бачить, що однієї дитини нема , покаркала, пожурилась та й перестала. А на другий день, уже й другої дитини немає. А через тиждень воронині діти всі пощезали. Каркала, плакала стара ворона, але ніщо не помогло.
Знесла воно ще раз яйця, висиділа їх. Та за другим разом таке саме лихо. Гадюка вилазила на вербу і крала пташенят. Та ось підгляділа Ії ворона, хто її злий ворог. Побачила, як гадюка брала останнє її вороненя. Крику було на все поле.
Та криком нічого не вдієш. І ворона пішла просити поради до куми лисички. Вислухала лисичка ворону, головкою похитала, хвостиком покрутила і каже:
— Тут, кумонько, сила не допоможе, тут хитрощі потрібні.
— Знаю, знаю, — мовила ворона.
— Тут у річці часто проходить князівна купатись. Підстережи її, а коли вона
положить на березі срібний перстень або іншу блискучу річ, то ти вхопи ту річ і лети з нею. Лети просто до верби і вкинь її у гадючине дупло. Побачиш, що того буде.
Послухала ворона лисиччиної ради. Тільки князівна прийшла купатися і положила на березі свій блискучий перстень, ворона прилетіла, схопила перстень у рот і давай тікати.
Полетіла прямо до своєї верби, кинула перстень у гадючину нору, а сама сіла собі на дерево близенько і дивиться, що то буде.
Прибігли слуги до верби. Почали нишпорить, а далі один, угледівши дупло, зазирнув до нього і побачив перстень в середині. Швидко вони розкопали нору, а там, звившись у клубок , лежить величезна чорна гадюка.
Витягли її з нори, вбили, а ланцюжок узяли. А ворона від того часу жила собі спокійно і діток гляділа.