Жили чоловік і жінка. Не мали дітей, але ходило поросятко по хаті. От чоловік і каже:
— Якби нам дитина така, як ця свинка.
Завагітніла жінка і породила поросятко. Виросла свинка, було їй вже шістнадцять років.
Настали жнива. Батько каже:
— От якби наша Федора та була така, як людські діти, то помогла б нам.
А Федора каже:
— То купіть мені серпа, і я піду в поле жати.
Батько зрадів, пішов купив серпа. Йдуть у поле, за ними свинка біжить.
Пішла Федора під копу, скинула шкуру з себе, перетворилась на гарну дівчину. Коли стала жати, вижала все жито.
А сусідський парубок те бачив та й каже до батьків:
— Буду сватати Федору.
Вони перечили, мовляв, нащо тобі свинка.
— Буду сватати і все.
Засватав. Вона на ніч скидала шкуру, а вдень ходила, як свинка.
Але на печі була стара баба, бачила, де Федора поклала шкуру. Злізла з печі, хотіла спалити шкуру, а та шкура залізла на бабу і баба стала свинею. Ще рік жила свинею, а далі шкура відпустила її.
А жінка Федора жила остаток свого життя щасливо. От таке-то диво.