Жила на світі весела жабка-скрякотушка. Жила — не горювала. Вдень їла комах, а ввечері спала під великим листком папороті. Так минали роки за роками. Жабка росла, виростала, ставала розумнішою.
Одного разу захотілося їй помандрувати по світі, подивитися, як живуть інші жаби в ставках і річках. Наївшись досита комах, прилягла вона погрітися на сонечку та й заснула. І сниться їй сон, ніби пливе вона на човні по синьому морю. Раптом море зникло і човника не стало. Прокинулася, думає: «Що б це було? Напевно, я замріялася дуже». Не встигла жабка отямитися як перед нею з’явився лицар на коні та й питає:
— Чого сумуєш, красуне? Не сумуй. Загадай краще бажання і воно збудеться.
Так і зробила скрякотушка. А бажання було таке.
— Я б хотіла помандрувати по світу, та не знаю як, — сказала жабка.
— А тобі і не треба знати, твоє бажання збудеться, якщо ти нагодуєш мого коня.
Жабка все зробила так, як попросив її лицар. Лицар зник, а жабка перетворилася на гарну принцесу. Лицар повернувся і одружився. І стали вони жити-поживати, не маючи ні горя, ні біди, і мандрувати по світу.