В однім селі були два люди, один багатий, а другий бідний. Жили собі близько оден від другого. Стрітилися вони коло багацького подвір’я. Питається багач у бідного:
— Що ти тепер поробляєш? — Та нема ніде роботи. А здалося би трохи заробити грошей, бо приходять свята Великодні. Треба муки білої на паску, сала. Каже багач бідному:
— Іди на цей тиждень до мене робити. Я тобі заплачу, і все собі покупиш, що тобі треба на свята.
Погодилися.
Прийшов бідний до багача у великодний понеділок робити. Поробив у понеділок, поробив і в вівторок. Каже багачеви ввечері:
— Дай мені грошей на середу. Жінка піде в ярмарок, накупить, що нам потрібно на свята, а я таки завтра іду до тебе знов робити. І середу, і четвер буду робити. А в п’ятницю, знаєш, свято. Але я тобі буду замітати, порядки робити коло хати. І в суботу великодну до полудня буду робити. А від полудня піду до хати, бо, знаєш, треба побритися, помитися. Свята приходять.
— Добре, — каже багач, але грошей йому у вівторок увечер не дає.
— Дам тобі гроші в четвер. Жінка встигне все покупити. То є ще часу до свят.
Робить бідний у багача й середу. І четвер до полудня.
— Давай, чоловіче, гроші, най я понесу жінці. Най жінка покупить усе, бо час уходить.
Каже багач бідному:
— Не треба твої жінці трудитися. Печи, варити. Моя жінка буде печи, виварювати, а я тобі в п’ятницю великодну все готове дам. Але ти ще лишайся робити в мене і в п’ятницю великодну.
Бідний втішився, що дасть готове багач, варене й печене. Замітає в него, порядки робить делікатні. Штрамує багача на свята. Бо до багача мають на свято з’їхатися багато гостей.
Настала субота. Каже бідний багачеви:
— Давай то своє готове печене й варене. Най несу до хати.
— Ану сідай, хлопе, тут та слухай, що я тобі скажу. Моя жінка завтра рано йде святити до церкви. Принесе свячене до хати. А я тобі наберу свяченого, готового, лиш сядеш з жінкою, з дітьми та будеш їсти.
Каже бідний чоловік багачеви:
— А вдавило б тебе то!
Та сокирчину під паху, та й до хати. Розказує жінці: так і так. Все розказав, як багач його вимордував цілий тиждень. Поплакали жінка з дітьми. Але добрі сусіди знали це все. Як сфальшував багач. І назносили бідному чоловікови всякого добра.
Проминули Великодні свята. Каже бідний чоловік свої жінці:
— Піду я до того дурня.
— Та чого підеш? Я його не хочу видіти ніколи в світі. І не хочу знати, чи він жиє, чи вмер.
— Е. Йду таки йому сказати, що я обробив свята, як люди. Та й пішов таки.
Багач сидів на приспі. Бідний чоловік сів коло него. Багач не хоче до него говорити. А бідний таки почіпає багача, хоче говорити з ним. Каже він багачеви:
— Видиш, чоловіче, який ти фальшивий? Я тобі виробив цілий тиждень, ми мали згоду, що ти мені заплатиш, а ти мене вирядив пусто, без нічого.
Багач влютився. Штрик у комору, утяв кусочок сала, подає йому в руки та й каже:
— На, йди до чорта.
Чоловік узяв той кусок сала, прийшов додому. Питається жінка в чоловіка:
— А що там була в багача за бесіда?
— Та я йому розказав так і так, так і так. Як я запусто виробив тиждень. А він на то влютився, штрик у комору, утяв кусок сала та й сказав: «На, іди до чорта». А ти знаєш що, жінко?
— Що?
— Я таки йду до дідька. Давай мені хустину, най я завию це сало.
Та й пішов до дідька. А жінка в плачі.
— Не бійся, жінко, не бійся. Я повернуся.
Заходить він у ліс, знайшов чортівську печеру. Та й каже на брамі чортови:
— Я був у гостях у мого сусіди-багача, а він передав мною вам у подарунок кусок сала.
— Добре, добре, — сказав чорт. Узяв то сало у печеру, а чоловікови сказав: — Зажди.
Чоловік постояв. Чорт виносить скатерку.
— За твій труд, що ти йшов сюди так далеко, на тобі цю скатерку.
Чи на полі, чи в лісі, чи дома — де захочеш, розкриєш цю скатерку і скажеш: «Накладися, скатерка, всяким добром харчовим».
Поклав бідний чоловік у пазуху скатерку, відбіг кавалок дороги від чортівської печери і схотів попробувати, чи чорт не обманув.
— Накладися, скатерка…
А то скатерка розстелилася і всіляка їда на ній! Він ще такої навіть не бачив. Ще й до того вина та горівки. Зрадів бідний чоловік і пошмалив додому. Та й розіклав скатерку в хаті на столі. Та й каже жінці та й дітям:
— Приступайте до їди.
А жінка каже:
— Та що будемо їсти? Нічого не видимо. А чоловік каже скатерці:
— Накладися, скатерка, всяким добром харчовим!
А там з’явилося добра, як у великому ресторані. Жінка каже чоловікови:
— Ми можемо тепер, чоловіче, ушкварити багачеви.
Роблять вони велику гостину. Скликають півсела. Та не лишають і того багача. Багач видить з-за брами, що до бідного сходяться гості. Та й думає собі: «Чим він буде приймати так багато людей?»
А бідний понакладав на столи всіляки наїдки й напої. Усі по-сходилися, кого просив, лиш багач не йде. Посилає багач до бідного чоловіка слугу:
— Іди крадьки подивися, чи там є що їсти. Але би тебе ніхто не замітив.
Слуга побіг, обдивився і побачив, що ніколи і в багача такого не видів добра. Прибігає слуга до багача та й каже:
— Батечку, не тільки їсти, але й пити доволі. Всіляких напитків. Люди їдять, п’ють, співають, набуваються.
Багач із злости розірвав собі сорочку на грудях. Та й думає: «Він післав до мене післанця, щоби я прийшов до него на такий великий бал. А я не піду до него, поки він сам до мене не прийде». Багачів післанець каже бідному чоловікови:
— Сказав багач: не піде до вас на бал, поки сами до него не прийдете.
Приходить бідний до багача та й каже йому:
— Та я посилав до тебе післанця, а ти чогось не приходиш. Чому не йдеш?
А багач йому каже:
— Я тоді до тебе піду, як ти мені розкажеш, з чого ти забагатів.
— Скажу поправді. Як ти дав мені то сало та й сказав: «На, іди до чорта», я тебе послухав та й до чорта пішов. І мене чорти обдарували за мій труд. Таку скатерку дали, що де розкладу — чи в домі, чи на поли, чи в лісі, — то скатерку добро харчове встелює, їсти й пити, скільки хочеш. І грошей не треба.
— Так? — сказав багач.
— Так, так, — твердо відповів бідний чоловік.
— Але все одно до тебе не піду, бо не маю коли.
Бідний пішов собі до своїх гостей гостуватися. А багач у свою стайню витягати свині. Мав їх три. Ріже всіх трьох. Та й думає: «Отак. Той бідолаха дістав у чортів одну скатерку, а як я привезу їм фірою три пацюки, то мені дадуть три-чотири скатерці. А може, й п’ять. Думаю, є за що».
Це була неділя, але не гріхувався багач, різав свині й на фіру тягав. Упряг пару коней. І поїхав він у ліс, до тої самої печери, про яку розказав йому бідний чоловік. Приїхав перед залізної брами і крикнув згорда:
— Гов, є хто тут? Виходить з печери чорт.
— Є, є. А що треба?
— Я привіз вам три свині. Оброблені, готові.
Забрали чорти свині в печеру. Та й нема чортів. А багач говкає. Виходять чорти.
— Що треба тобі, чоловіче?
— Дайте мені скатертів. Таких, як ви дали тому чоловікови, що приніс вам лиш кусок сала.
Виносить чорт скатерку. Але то пуста. А багач не знає того, що вона пуста.
— Що ви мені одну даєте? Треба мені дати чотири-п’ять. Бо я всі свині вирізав.
— Е, — каже чорт, — то треба зготовити, щоб було так багато.
— А то треба довго чекати?
— Треба, треба. Заходіть до наших палаців.
Затягають вони того багача в свої палаци. А там більше нічого не видко, лиш стіни залізні. Багач догадався, що вже йому ніколи не вийти на світ білий, та як зарув. Та з того йому й серце пукло.
Отак заздрість та й ненависть допровадили багача.