Пішли вовк із зайцем у заклад. Казав вовк зайцеви, що заєць його не годен з горбка збити, би він упав.
— Попробуєм, вовчику-братіку. Сідай, вовчику-братіку, на той беріжок.
Вовк сів на беріжок, а заєць пішов розганятися. Розігнався, як втіпенить вовка — вовк і покотився аж у потік.
— Скільки в тебе, зайчику, хитрості! Ти мене збив. А тепер сідай, зайчику, ти на беріжок. Чи я тебе зіб’ю.
І думає вовк: «Я його зіб’ю та й з’їм».
Вовк пішов розганятися, а зайчик зладив такий ковбан і під ніжки собі сховав. Як вовк розігнався, він підложив ковбан і відскочив, а вовк як втіпенить головою у того ковбана! І прибився, і покотився аж у потік. Відійшов у потоці, підліз і каже:
— Отакий заєць хитрун. А я великий, та дурний.