Це було влітку. Цілий день пекло сонце, а потім насунули чорні хмари. Пішов дощ. Під високою гіллястою шовковицею сидів хлопчик Василько. Він не боявся зливи. Його захищало від неї густе листя. Під шовковицею було сухо. А поруч текли струмки. Василько побачив, як один струмок поволеньки почав заповнювати невеличку заглибину.
Утворювалося озерце. На середині цього озерця був маленький острівець. Води все прибувало й прибувало. Ось-ось затопить острівець. Раптом Василько побачив на острівці маленьке червоне сонечко. Воно бігало від одного краю острівця до другого. «Чому ж воно не летить?» — подумав Василько. Йому стало жаль сонечка.
Острівець ставав усе меншим. Ось він уже такий, як п’ятачок. Ось він не більший від копійки. Сонечко сиділо непорушно. Василько побіг під дощ і зразу ж змок до нитки. Та він устиг врятувати сонечко.