Одного разу ангел згрішив перед Богом і той скинув його з неба на землю, щоб цілий рік працював та спокутував гріхи.
Ангел перекинувся чоловіком та й пішов найматися на службу. Прийшов до багатого господаря та й найнявся наймитувати. Працював по совісті. Що не загадає господар робити, він все швидко поробить, а дещо й наперед. У селі прозвали його віщуном, бо багато чого міг передбачити. Тільки завжди був сумний. За рік служби ні разу не засміявся. Одного разу господар каже:
— Запрягай коней, бо поїдемо до міста ярмаркувати.
Наймит запріг, набрав їм торбину вівса. Та посідали на віз, та й їдуть.
Їдуть вони коло церкви, а там правилася служба Божа. Ось чоловік скочив з воза, набрав каміння та й почав кидати у вікна церкви. Господар перелякався, нічого й сказати не посміє, думав, що наймит став несповна розуму. Потім поминули церкву та їдуть коло шинку. Наймит скинув капелюха та й давай хреститися. Господар ще дужче злякався та тільки мовчить і позирає на робітника.
Ось приїхали вони до міста, хазяїн пішов по ярмарку, а чоловік залишився біля коней та нагодував їх вівсом.
Аж під вечір повернувся господар з чималими покупками та й каже:
— Запрягай коней, будемо їхати додому.
Він запряг. А в цей момент на ярмарку зчинився шарварок, гончарі побилися. Люди з осудом кивали головами. А наймит як почав сміятися, та так сміявся, що й зупинитися не міг.
Приїхали вони додому, а господарю все дивно з такої поведінки чоловіка. От він його й питає:
— Скажи правду, чоловіче, як ми їхали до міста, нащо ти кидав у церкву камінням?
А той і каже:
— Як не кидати камінням, коли тоді, як в церкві правилася служба Божа, чорт сидів на вікні і натягав шкіру зубами, бо вже не було де писати тих людей, що в церкві говорять та дрімають.
Хазяїн знову:
— А коло шинку нащо скинув капелюха і хрестився?
— Там була купка людей, вони радилися, якби на кладовищі капличку побудувати. А я скинув капелюха і попросив Бога, щоб їм допоміг.
— Ти служив цілий рік і ніколи не сміявся, а коли гончарі билися, не міг зупинитися від сміху. Чому?
А чоловік каже:
— Було так. Один гончар тихенько крав горшки у другого, а той побачив і зачав битися, а з горшків тільки череп’я летіло. А я з того сміявся, що земля з землею та за землю б’ється.
Як тільки скінчили розмову, чоловіка враз не стало, він пішов назад до неба, бо скінчився його строк покути.