Посіяв пшеницю бідний і посіяв багач. У бідного пшениця вродила, а в багача — ні. Іде бідний на поле дивитися і йде багач. Багач каже, що це його нива вродила, а не біднякова. А бідний не погоджується. Багач і каже:
— То підем бога спитаєм.
— Добре, — сказав бідний, — підем завтра і спитаєм.
Уночі пішов багач на ту ниву, викопав велику яму і посадив у ту яму свою дочку. Прикрив, щоб непомітно було. Прийшли вони на другий день на то поле, а багач і каже:
— Боже, скажи, чия це нива — бідного чи багача? А дівка з ями обзивається:
— Багачева нива.
І так питав багач до трьох разів, і дівка все казала: «Багачева нива». Бідний поплакав і пішов додому. А пшениця лишилася багачеви.
Прийшов багач за дочкою, щоб узяти її додому, а дочки там нема. Вона перетворилася на кертину і пішла попід землею. Така вона й тепер. Ходить там та риє. За неправду таке з нею зробилось.