Були два браття. Один був багач, а другий бідний. Багач дітей не мав, а бідний мав багато. Прийшли різдвяні свята. А в бідного і раз нема що їсти. Пішов він до брата: — Брате, бійся бога, позич мені щось, бо нема що на свята їсти. А брат сказав:
— Дай око вибрати, тоді дам тобі хліба на свята.
І він дав вибрати око і приніс т’хаті хліб. А око завите. Та й каже він жінці:
— Брат ми око вибрав.
Перебули вони якось. Приходять свята великодні. Іван знов іде до брата.
— Братчику! Бійся бога, дай щось на паску, бо нема що їсти. А брат до него:
— Дай друге око вибрати.
І багач вибрав йому друге око і дав хліба. І вже брат зовсім сліпий. Приходить сліпий т’хаті, жінка плаче, діти плачуть.
— Що ми, татку, будемо з вами робити?! А він говорить до жінки:
— Веди мене на роздоріжжя під хрест. Будуть люди їхати на ярмарок та й щось мені даватимуть, то й якось прогодуємось.
І водила його жінка щодня на роздоріжжя. А одного разу жінка забула за него і не забрала з того роздоріжжя додому. І він сидить, бідний, під хрестом. А близько хреста був грубий дуб, такий, що, може, мав півтора метра.
І прийшли до того дуба злодії і кажуть:
— Самсоне, відтворися!
І в дубі відтворилися двері, і злодії склали там ґроші. Там їхня каса була.
— Самсоне, затворися, — сказали злодії, і дуб затворився, і вони пішли геть.
А того сліпого злодії не бачили.
А тоді прилетіла до того дуба якась птаха і говорить:
— Якби цей темний перейшов через третю межу і вмився росою, у него зробилися б очі, як були. Він би файно бачив.
А він, бідний, це почув і став лазити на ліктях, на колінах, попав на ту межу, росою вмився, і в него зробилися очі, як були. Прийшов він до того дуба і сказав:
— Самсоне, відтворися!
Дверці ся втворили. Він набирає той мішок, що сидів на нім, повний ґрошей і йде додому.
А дома жінка з дітьми плачуть, але бояться йти за ним, бо то ніч. А він досвіта приходить.
— Впусти, жінко!
Він увійшов до хати, жінка подивилася та й крикнула:
— Ой, чоловіче, як тобі бог дав, що ти видиш? А він каже:
— Так мені господь дав. Жінко, ми маємо багато ґрошей. Треба питатися, де пан продає маєток.
І допитався він, і купив великий маєток. А брат прийшов до него й питає:
— Брате, розкажи мені, відки в тебе такий маєток? А він і каже:
— Коло хреста, що на роздоріжжі, є дуб. Там злодії зносять ґроші. І я набрав відти.
А цей думає: «Богу дякувати, що ти мені сказав. Я піду та наберу грошей. Та й ще не такий маєток зроблю, бо я мудріщий від тебе».
Він прийшов гроші брати, а злодії його імили і зачали питати. І він сказав, що його брат грошей набрав.
— А де брат твій?
— Там і там купив фільварок і став багачем. І злодії багача вбили.
Залізли злодії в бочку, в якій давно возили деготь до возів. Один був за фірмана, а решта злодіїв — у тій бочці. Та приїхали в той фільварок, і фірман каже:
— Ґаздо, прийміть на ніч. А жінка каже:
— Чоловіче, тобі треба біди до хати? А чоловік:
— Боже святий, я був у біді та й знаю, як то є.
Приймив він того фірмана. Дали коням їсти, і вни в хаті байкують оба. А дівчина вийшла надвір та й у ту бочку — трас-трас! — рукою. А злодій відти каже:
— Я вже ліг спати.
Дівчина прибігла до хати та й говорить тихо:
— Тату, в бочці люди є. То не деготь.
Поліція була недалеко. Він скочив сам на поліцію і сказав:
— Так і так, злодії в мене у бочці. Поліція їх обступила і всіх винищила.
А бідний далі собі господарював. І був уже великим ґаздою.