Виїжджав Бог у поля з Іваном Богословом. Їдуть вони, дивляться направо і наліво. Справа стоїть така гарна жінка і жне серпом жито. А на другій стороні лежить Іван, роззявив рота і чекає, щоб груша в рот упала. Сам нічого не бере, такий лінивий. Ідуть знову, дивляться косар косить, та так гарно. А збоку дівка лінива лежить. Бог і каже Іванові:
— Як же нам оцих людей попарувати так, щоб вони не пропали? Бо там і жнець добрий, і косар. А тут одне лежить під грушею, а друге зовсім спить.
Іван Богослов і каже:
— Як Ви скажете, так і буде.
— Я так думаю ота гарна жниця хай буде парою цьому, що жде, аби груша впала. Одне буде трудяще, а друге ліниве та й якось проживуть. А тому гарному косареві хай буде парою дівка лінива, нерозчесана.
Так Гоcподь з Іваном Богословом людей попарували.