Мав тато три сини. Він не годен був уже на них робити і каже: — Йдіть шукайте собі хліба, бо я вже не годен робити. Вони побрали собі ножики і по кусникови хліба та й пішли. Зібралися і пішли. Ідуть вони, йдуть, надибали дуба. Позабивали в дуба свої ножики і кажуть так:
— Як будеме вертатися, будеме дивитися на ножики. Котрий ножик буде іржавлений, то значить його ґазда вже не жиє. А котрого ножик чистий, той жиє.
Такий знак мав бути.
Та й порозходилися вони. Ідуть і йдуть дорогою. Нарешті надибає їх господар та й каже:
— Де ви йдете, синки?
— Та йдемо, — каже, — хліба шукати. Тато не годен, мусимо йти служити.
— Може, би, — каже, — єден пішов до мене? Буде пасти в мене корову. Я його навчу шевчити, буде шевцем робити. Буде мати хліб У руках.
— Та най буде, я піду, — сказав старший і пішов до шевця. Пасе він там корову, та й швець чого учить майструвати — чоботи робити, черевики. Побув він там рік і навчився шевчити, робить чоботи і все, кому що треба.
Швець їх зустрів, як два старших ще не встигли розійтися, бо найменший зразу відділився від них. А як старший пішов до шевця, середущий трохи пройшов сам, і надибав його кравець. Та й питається його:
— Де ти йдеш, хлопче? А він каже:
— Іду хліба шукати, бо тато вже не годен на мене робити.
— Ходи, — каже, — до мене. Будеш пасти в мене корову, а я тебе буду вчити на кравця. Будеш шити одяг і мати хліб у руках. Так чи ніт?
— Добре, — сказав хлопець.
Пішов він до кравця, пас худобу і вчився кравчити. І вивчився він на кравця.
А третій хлопець далеко зайшов. Іде він, і надибає його злодій. Та й каже йому:
— Де ти йдеш, хлопчику?
— Та йду, — каже, — хліба шукати, бо тато вже не годен робити на мене.
Підійшли розбійники та й кажуть:
— Треба цього хлопця вбити. Нащо його? А другий каже:
— Нє, не треба вбивати. Він малейкий. Та й, — каже, — де-небудь фірточку відкриєме, то він залізе і буде видавати нам усе з магазину.
Та й не вбили його, а пішов він з тими злодіями. І ходив з ними цілий рік, і навчився добре красти. Вернулися всі три брати до того дуба, подивилися — всі ножики чисті. І прийшли вони всі три додому. Той вивчився на шевця, другий на кравця, а третій — на злодія. Приходить до них пан та й питає:
— Що ви, хлопці, вмієте робити? Той каже:
— Чоботи вмію робити.
— Зроби мені чоботи, — каже пан. А другий:
— Одяг шию.
— А ти що вмієш? Що ти навчився? — питає пан найменшого. А він каже:
— Я злодій. Я, — каже, — злодійства навчився.
— А добре ти вмієш красти?
— Добре.
— Як ти так добре вмієш красти, вкради, — каже, — в мене коні із стайні. Вкрадеш — я тобі велику премію дам.
— То покажіть мені, пане, де вони стоять, ваші коні, де вони суть.
— Ходи, я тобі покажу, де стоять.
І пан пішов показав йому. На однім коню сторож сидить. А коло стайні поприпинані пси. Він ся подивив та й думає, як би то вкрасти. «Ага, вже знаю», — подумав і пішов додому.
Накупив злодій горівки, перебрався на жінку, іде ввечері попри ту стайню та й заводить:
— Ой-йо-йой! Господь би тя скарав! Та я тобі горівки несу, а ти мене б’єш?!
Плаче та й йойкає, що нібито ґазда її б’є. А тоти в стайні слухають, та й каже єден до другого:
— Ти чуєш? Якась жінка плаче на дорозі.
— Та чую.
— Йди, — каже, — клич її сюди. Той пішов та й каже:
— Жінко, чо’ ти плачеш?
— Та видите, я накупила горівки і всякого добра, а він мене б’є та й вигонить з хати. Де я маю ночувати?
— Ходіть, жіночко, до нас, коло нас і переночуєте. Та й зайшов злодій до них. І каже:
— Ану ж нате трохи випийте, закусіть. Та й ме легше сидіти.
Тоти добре випили та й сидять п’яні на конях. А злодій лиш дивиться, що ся робить. Як вони добре попили, він пішов у село і приніс терниці. Знаєте, які то терниці? То на них жони коноплі й льон на повісмо труть. Поклав він на терниці сідла, посадив у сідла тих сторожів, дав їм мотуззя в руки і сказав:
— Добре пильнуйте. Забрав коні та й пішов. Приходить рано пан. Питає злодія:
— Вкрав-ис коні?
— Вкрав.
— Та де вони?
— А онде пасуться.
Пан пішов до стайні дивитися, а ті на терницях сидять. Пан дивиться — то смішне. Коней нема, а пси позв’язувані хвостами і пометані на паркан — злодій дав псам булки з горівкою, і вони сп’яніли.
А злодій прийшов до пана й каже:
— Треба мені заплатити — так, як ви сказали.
Пан йому заплатив за те, що коні вкрав, і каже злодійови:
— Як ти такий добрий злодій, то вкради перстень з моєї пані. А злодій питає:
— Де тота пані буде, а де перстень?
— Оде пані буде спати, а перстень буде в неї на пальці.
Злодій пішов, набрав десь мерзі смердячої, провертів свердликом діру в повалі і зачав сипати в діру межи них тоту мерзю. Пан пробудився і каже до пані:
— Що то так смердить?
— Я не знаю, — каже пані.
Зачали вони межи собою сваритися та й єдно на другого звертати. А пан ся роззлостив та й каже:
— Бери тоти подушки і тото все і неси надвір. Най то не смердить коло мене.
Пані то забрала і понесла надвір. А злодій піддивився, що пані надворі, та й каже:
— Хай пані віддасть перстень, бо злодій забере.
Пані зняла перстень і наділа злодійови на палець. Сама віддала. Така була мудра. І пішов злодій додому. Приходить пан і каже, щоб пані дала перстень.
— Я тобі дала перстень.
— Ти мені не давала.
— Та як не давала?
— Та ти злодійови дала, не мені. Пан приходить до злодія.
— Ти вкрав перстень?
— Вкрав.
— Де він?
— Тут. Це він?
— Він.
Пан заплатив йому за перстень і каже:
— Як ти такий злодій, то вкради в мене пані. Я тобі за це дам весь маєток. Все запишу на тебе.
Ну як пані вкрасти? Як її виманити з хати? Пішов він і повипускав із стаєнь всю худобу. Худоба ходить по оборі й реве, коні іржуть, кури кудкудакають. Пан то почув та й питає в пані:
— Чого то слуги бидло не позапирали, а все по оборі ходить? Став пан пані сварити і сказав їй все позагонити до стайні:
— Най не ходить по дворі.
Пані пішла наганяти бидло до стайні. А злодій підходить до хати та й дивиться. Пані понаганяла то все до стайні та й хоче йти до хати, а злодій ухопив плахту, завив пані і хода горі дорогою з панею. Та й втік.
Втіче злодій з панею, і надибає ’го чорт.
— Що ти, — каже, — тут несеш?
— Пані несу.
— Продай.
— Купи. Дай такий міх грошей, як та пані. Такий зависокий і затовстий.
Дав ’му чорт мішок грошей і поніс пані в свою печеру. А там пустив межи чорти.
Чорти її купили і почали в тій печері з нею жити. А пан приходить до злодія й питає:
— Вкрав-ис пані?
— Вкрав.
— Та де вона є?
— Продав.
— Та кому.
— Чортам.
— Йой, чоловіче, що ти наробив?! Бійся бога. Та йди, — каже, — відбери якось пані. Я тобі відразу пишу маєток і хату — все.
— А як я тепер верну її? Я продав.
— Та йди, йди, ти якось зробиш.
Пішов злодій, наснував собі ниток доста, на клуб’я навив. Та й патичків настругав, взяв кобилу, що дуже б’є й кусає, сів на ню та й їде там. Приїхає та й нич не каже чортам. Чорти дивляться, що він там буде робити. А він б’є патички. Там, там забиває їх, снує нитки і в’яже по патичках. І каже:
— Тут буде церква. Тут буде вівтар, тут буде ксьондз казання казати, а тут сповідальниця буде, ксьондз сповідати буде.
А чорт дивиться та й каже:
— Слухайте, він тут монастир хоче класти. Треба його якось нагнати відти геть, бо як збудує монастир, то нам тут не місце буде. Ми тут не зможеме існувати.
Підходить чорт та й каже:
— Що ти тут хоч’ робити?
— Хочу, — каже, — тут церкву класти. Тут будуть люде сповідатися, будуть ходити в церкву й молитися.
— Бійся бога! Що би ти хотів, аби ти тутка не клав церкву? Ми тобі добре заплатиме.
— Та що? Віддайте мені пані, та й я піду собі з нею геть. І вони віддали пані. Кажуть:
— Пані панею, най бере її та най іде геть, би ми його тут не виділи. Забрав злодій пані, посадив на коня та й вйо! Поїхали. А другий чорт прилітає та й каже до першого:
— Що ти зробив, нащо ти віддав пані?!
— Но а що ж я мав робити?
— То, — каже, — не мож так. Іди, дожени його, прижени назад, і будете ся бороти. Хто кого поборе, того пані буде.
— Най буде.
Той чорт побіг за злодійом та й каже:
— Гей, чекай, хлопче!
— Що є?
— Віддай пані.
— Як віддати пані?
— Будеме ся бороти. Хто поборе, того пані буде.
— Е, — каже, — чоловіче, ти дурний. В мене онде, — каже, — молодший брат, що має дванадцять років. Хіба би ти з ним поборовся. Бо зі мною тобі нема чого боротися.
— А де ж твій брат?
— А онде під колодою спить. А то був медвідь.
— Як він називається? — питає чорт.
— Максим.
Чорт пішов та й каже:
— Максиме, Максиме, вставай, будеме ся бороти.
А медвідь як хопить якусь ломаку та чорта по голові. І чорт утік.
— Йой, — каже, — той як мене грянув, то мені мало й очі не вискочили.
Той чорт лишився, а пішов доганяти другий.
— Гей, чекай!
— Що є?
— Будеме, — каже, — свистати. Хто голосніше засвище, того й буде пані.
— Най буде. Ну, свищи ти.
Чорт як засвистав, то все листя з дерева обпало. А злодій каже:
— Тепер я буду свистати. Тобі треба завити в міх голову. Бо як я свисну, то й очі тобі вилетять.
Чорт забив у міх голову, притулився до бука. А злодій каже:
— Тримай міх, аби-с не хитнувся.
Чорт тримає міх, а той узяв довбню та як усадив його довбнею по голові! А чорт:
— Йо-йой, — каже, — той мене як всадив, то мені мало очі не вилетіли.
Пішов третій чорт доганяти його. Догнав, а злодій питає:
— Що?
— Будеме, — каже, — бічи. Хто кого перебіжить, того й буде пані. А злодій:
— У мене є брат, там під корчем спить. Молодий, всього десять років має. Він, — каже, — буде з тобою бічи.
А то був заєць.
— А як він називається? — питає чорт.
— Яцько. Чорт каже:
— Яцьку, Яцьку, вставай, будеме ся перебігати.
Чорт ще не скінчив говорити, а «Яцько» схопився й побіг. І чорт не міг його перегнати.
— Йой, — каже, — я ще тут, а той уже далеко. Не міг я його передогонити, того Яцька.
Та й втік злодій, і повіз пані. Привів її панови. Пан пішов до нотаруша і записав йому все: поле, дім і все хазяйство — все, як була в них згода: пан мав свою пані, а бідний Іван став багачем замість пана.