В одному селі проживає старенький дідусь. Він був самотній, але дуже любив працювати. Його садиба приваблювала всіх своєю красою: біленька хата, яка ніби сміялася своїми вікнами, квітучий вишневий сад, високі тополі. І вирішив іще господар зробити тин. Взявся до діла. Кипіла робота в його руках, здавалося молодість повернулася до нього.
Та якось одного разу до нього підійшов якийсь незнайомий чоловік, а це був бог. Подивився на його роботу і сказав:
— Працюй, працюй, бо жити тобі залишилося чотири роки.
Минуло два роки і вирішив бог подивитися, чи зробив уже господар тин. І побачив таку картину: біленька хата почорніла, квітучий сад заріс бур’янами, дерева посохли, тин так і недобудований. А біля нього сидить старий-престарий дідусь. На питання бога, що трапилося, дідусь відповів:
— Нащо мені вся ця краса, коли я через два роки помру?
І вирішив бог ніколи нікому не говорити більше, коли до кого прийде смерть.