Жили собі чоловік із жінкою. Мали вони дітей. Було у них і господарство — корова. Якось прийшла жінка і каже своєму чоловікові:
— Оце, Микито, ходила я корову доїти, а молока немає.
— Дивно, — каже чоловік.
Наступного дня знову молока нема. І так дня з чотири. А в народі ходило повір’я, що якщо в корови нема молока, то її відьма доїть. Ото чоловік і каже жінці:
— Сьогодні ввечері я піду і підслідкую, чи то раптом не відьма нашу корову доїть.
Ввечері прийшли до Марії і Микити жінки гуляти, а Микита пішов до корови, заліз у жолоб і лежить. А тут дивиться хтось іде. Прийшла, погладила корову, щось їй сказала і сіла доїть. Здоїла, взяла відро у руки і тільки йти, а чоловік виліз із ясел і до неї. Відьма тікать, а він її за коси і до хати, щоб людям показати.
Раптом, відьма перетворилася на кішку і давай проситися, щоб нікуди не ніс. Потім на собаку перетворилася, на цуценя. Микита все ж приніс її до жінок та й каже їм:
— Ось я вам відьму приніс, яка крала у нас молоко.
— Де ж вона? У тебе ж кішка у руці, а не відьма!
А чоловік до відьми:
— Перетворюйся на кого хочеш, та я все одно не відпущу!
Відьма знову собакою стала. Він знову до неї:
— Покажись людям, хто ти, а ні, то я лапи повідрубую!
І раптом відьма перетворилася на людину. Виявилося, що то була їхня сусідка. Вона не в одній хаті так молоко крала. А коли вже дізналися, хто то був, всі стали остерігатися її.