Були два брати, один багач, а другий бідний. В бідного було багато дітей. Не було в що вбратися, як у багача, і з’їсти не було, як у багатого брата. І приходить Святий Вечір. Бідного жінка зрихтувала вечерю і каже до свого чоловіка:
— Бери, чоловіче, цю вечерю і йди до брата. Може, за цю вечерю брат дасть якогось скорому, якогось шкварка. Щоб діти мали на Різдво щось із’їсти.
Чоловік взяв вечерю і пішов до брата. Приходить, як звикле.
— Приймай, брате, від мене вечерю. А брат каже:
— При чім мені твоя вечеря? Іди з цею вечерею до глібка *.
Що він буде казати? Вийшов на подвір’я, дивиться. Стоїть білий кінь. І говорить до него:
— Сідай на мене.
Він сів на коня, і кінь полетів.
Прилітає той кінь з чоловіком до якоїсь хати і назадь хати зупиняється. І говорить до чоловіка:
— Прийдеш до хати, щоб ти не брав за цю вечерю ні грошей і нічого, що вони тобі будуть давати. Лиш би ти просив тих шкварків, що будуть смажитись в котлі.
Чоловік приходить до хати, а там повно чортів. І мішають лопатами у котлі шкварки. Увиділи чорти його вечерю і пустилися до неї.
— Що ти, чоловіче, за цю вечерю хочеш? Ми ще ніколи такого не їли й не виділи. Ми даємо тобі грошей.
А він каже:
— Ні. Я не хочу нічого, лиш мені дайте шкварків, що ви тут смажите.
Вони не хотіли давати, не хотіли. А потому кажуть:
— А в що ти їх во́зьмеш?
Ну нема в що взяти! Він закотив полу в кожусі, і чорти дали йому дві кохлі * шкварків. І він вийшов. Той самий кінь чекав його на дорозі. Він знов сідає на того коня, і кінь приносить його до його хати. Заходить він та й не несе шкварки до хати, але до комори, щоб діти не почули про шкварки. А діти все одно почули і зачали плакати.
— Дайте шкварків! Жінка каже до чоловіка:
— Іди внеси їм тих шкварків. Нехай їдять. То вже й так пора до церкви йти.
Чоловік виходить до комори — не може отворити двері. Каже до жінки:
— Жінко, ходи поможи, бо я не годен відкрити двері до комори. Жінка виходить, якось вони ті двері відкрили, а в коморі такого всякого добра, що скілько вони жиють, вони такого багатства не виділи. На дітей усіх вбрання, на чоловіка й жінку вбрання, і їди всякої, що лиш хто хоче їсти. Каже чоловік до жінки й дітей:
— Раз нам такий маєток придбався, всі збираємося і йдемо до церкви.
Приходять вони до церкви, всі файно вбрані, а брат їх як увидів, то аж перепудився. Та й каже:
— Брате, що з тобою? Дивися, щоб ти це не накрав, бо мені буде встидно, як тебе будуть шандарі провадити.
А цей каже до него:
— Ні, брате, я не вкрав. Я приніс це за вечерю відти, куди ти мене післав. Від чорта.
Каже багач до бідного:
— Знаєш що, брате? На другий рік би ти мене післав туди. Приходить багач з церкви до хати та й каже жінці:
— Я післав брата до дідька, а він від дідька приніс так багато всього. На другий рік ти маєш багато горшків вечері зрихтувати. Брат за одну мисочку стільки багатства приніс, а мені за велику вечерю дадуть іще більше.
На другий рік перед Різдвом жінка багача засуває цілу піч горшків. І багач бере ту вечерю в бесаги і йде на Святий Вечір до брата. А бідний сказав йому:
— Іди до дідька з цею вечерею!
Цей виходить з хати, надлітає білий кінь і бере його на себе. І приносить багача з вечерею до тих дідьків. А кінь не говорить до багача нічого. Багач заходить до хати, а ті далі шкварять шкварки і мішають їх лопатами. Дідьки увиділи багача з вечерею, пустилися до вечері і зачали багачеви казати:
— Що ти хочеш за цю вечерю? Ми того року лиш покушали. А цего року ми таки добре попоїмо.
А він каже до них:
— Хочу грошей багато.
Вони зачали грати палицями і взяли багача в данець. І в той котел його бах! На тобі гроші!
Та й тоді пішли в місто, купили горнець, та й байці конець. А жінка багачева чекає чоловіка та й не дочекається ніколи.