Зібралися селяни на площу старосту села обирати. Прийшов і хитрий Петр. З цієї нагоди нову шапку одягнув, бо знав — є люди, які судять про людину не за розумом, а за шапкою. Пізніше за всіх з’явився найбагатший чоловік у селі: черево вперед, у зубах люлька, у руці чотки.
— Гей, Петре, — сказав він. — Такі шапки, як у тебе, тільки багатії носять. Дай подивитися!
Хитрий Петр простягнув йому шапку. Той узяв і заради сміху вдарив нею об землю.
— Шуму стільки, немов із гармати вистрілили!
Хитрий Петр нахилився, підняв шапку, обтрусив від пилу і звернувся до селян:
— Розкажу я вам зараз одну казочку!
Знаючи, що Хитрий Петр майстер розповідає казки, всі зібралися навколо нього, і він почав:
— Ви, звичайно, чули, що жив у давнину цар на ім’я Соломон. Кажуть, що він знав про все минуле, передбачав майбутнє і розумів мову тварин. Ось раз Соломон скликав до себе всіх звірів: левів, ведмедів, вовків, зайців, буйволів, коней, віслюків. Навіщо ж, спитайте ви, він скликав їх? Та тому, що хотів послухати, про що вони говорять і посміятися, адже вони чимало смішних речей один одному розповідають. Заповнили звірі царський сад. Пізніше за всіх віслюк прийшов. Побачивши, що в саду зібралося стільки звірів, віслюк зупинився перед царем Соломоном, задер хвіст і заревів на всю глотку. Звірі стали переглядатися, а Соломон заткав вуха. Коли віслюк замовк, наблизився до нього лев і спитав:
— Що ти робиш, дурню?
— Реву, — відповів віслюк.
— Навіщо ж ти ревеш?
— А де ж мені показати свій характер, як не перед таким збіговиськом? — сказав віслюк йому у відповідь.
— Ось і вся казка, — закінчив Хитрий Петро. — Чи зрозуміли ви її?
— Дуже добре зрозуміли, — сказали селяни зі сміхом.
Багач поспішив втекти. І тоді селяни обрали старостою Хитрого Петра.