Одного разу йшли купці дорогою з села до міста на ярмарок. Ішов з ними й Іван — взяли його з собою волів гнати з ярмарку. Застала торгашів ніч у лісі. Боялися вони спати на землі, щоб, бува, хтось не натрапив на них і не обікрав. Журяться, журяться і питають Івана, що робити.
— Будемо ночувати між небом і землею! — каже Іван.
— А як то буде? — питає Мошко Івана.
— А так! Я вам зараз покажу! — говорить Іван найстаршому купцеві й підходить до шелеснатої ялиці. Виліз на ялицю, вчинив ложе на гіллі.
. — Беріться сюди! Тут безпечно! — каже Іван. — Тут вас ні злодії, ні вовки, ні ведмеді не дістануть.
Вибралися купці один за одним на ялицю. Вмостилися зручно й сплять собі спокійно.
Вночі Іван прокинувся. Взяв пилку й гілку по гілці зрізав. Ліг собі спокійно на землі, бо журитися йому грішми нема чого.
Пробудилися рано купці. Дивляться, а ялиця гола.
— Іване, що сталося?
— То злодії до вас добиралися, та я зробив так, щоб вилізти не могли.
— А що буде з нами?
— Злізете з ялиці, та підемо на ярмарок,
— Як зліземо?
— Один беріться за галузку, другий — спускайтеся по ньому, третій — по другому, четвертий по третьому.
Так і вчинили. Вже була ціла низанка купців, коли Мошко гукнув:
— Іване-неборе, мої руки охляли. Що чинити?
— Поплюйте, Мошку, руки й знову тримайтеся міцно! — гукає Іван з землі.
Спробував Мошко поплювати на руки, а купці всі — на землю, мало під ними не заломилася.