Оден ґазда зробив умову з майстром, що має йому майстер вибудувати, спорядити й пустити млин. А мав усе переробити й перетесати до камінної плити. І як майстер хоть раз цюкне сокирою в ту плиту, то має задурно весь млин будувати, а як не затне ні разу в ту плиту, то буде його млин. Ґазда годував його, а майстер робив, і ні разу не цюкнув у плиту. Уже млин готовий, лиш має витесати майстер, аби кивалося там, де випадає зерно.
Майстер має вже пустити млин, а до ґазди прийшла одна баба на ніч. А ґазда сидить засмучений та й плаче. Баба питає, чого він плаче. Ґазда розказує їй, і встидно йому та й жаль, що втрачає млин. А баба каже:
— Я дам цему раду. Не журіться, буде ваш млин. А чи має він там ще яку роботу?
— Та має лиш тесати бильце.
— То буде ваш млин.
Прийшов майстер та й теше то бильце. А баба підійшла до него та й поставила на той камінь ногу. А він глипнув та й утяв у камінь. Та й бувай здоров — програв свою роботу. Та втерся, та й пішов додому.