Як мій батько родився, я був найстарший. Треба вітця хрестити, а не було муки, не було хліба, нічого не було. Запряг я воли хвостами в ярмо і їду до млина намолоти на хліб муку. Приїхав — млина нема дома, пішов на ягоди.
А я хотів файно зачесатися та й не мав люстерка. Зняв я собі голову з карку, поклав собі на коліна і зачесав.
А в той час прийшов млин. Я висипав свою пшеницю в кіш, пішов під лотоки, позбирав муки і їду додому. А воли знов запряг хвостами в ярмо. Проїхав з кілометер і пригадав, що забув у млині голову. Як їхати додому без голови?
Вернувся я за головою, а в мою голову пчоли меду наносили. Набрав я бочку меду. Добре! Маю муку на хліб, маю мед — батькови на хрестини все маю. Їдемо, знов з півкілометра проїхали, дивлюся, дуб, а на дубі шпаки. Я думаю: шпаки великі, буде м’ясо. Виліз я на дуба, а там дупло, і шпаки поховалися в дупло. Пхаю руку, пхаю ногу — не можу влізти. Тоді заліз я в те дупло сам. Забрав я тих шпаків у мішок і приходжу додому.
Прив’язав я воли хвостами до жолоба, дав їм їсти, приходжу до хати. Як вкотити ту бочку з медом? А мед вже зцукрів. Кочу в двері — не міститься, кочу у вікно — не міститься. Здогадався я, що в мого діда є велике свердло, провертів діру в стіні і закотив бочку.
А мед зцукрів, і треба його на печі розігріти, щоб кухарка могла тим медом страви приливати. Викотив я бочку на піч — не міститься бочка, пів-бочки висить. Чим її підперти, щоб вона не впала? І підпер я її бадиллям з тичної фасулі. І вже кухарки варять страви і печуть хліб.
А мис пали на печи, і не було ні подушок, ні нічого. На соломі спали. А в ті соломі блохи заплодилися, та такі, що роги мали. Ті блохи загрілися, бо палилося в печи. І стали блохи скакати, і ту бочку друлили. Вломили то бадилля, яким я підпер бочку, і мед залляв огонь. І я втік геть, і не знаю, як там далі було.