Був ксьондз, та й казав він вітови:
— Я скрізь по світі бував. Я навіть у Одесі ксьондзом робив, і ніхто мене не годен обдурити. А вітів наймит це заслухав. Але ксьондз не видів його, наймита. Заслухав то наймит та й думає: «Я його обдурю, того ксьондза».
Побалакали ксьондз і віт та й розійшлися, а наймит каже вітови:
— Ви пустіть мене на добу, аби я десь в іншому місці добу служив. А віт каже:
— Божечку, та ти в мене такий добрий хлопець та й хочеш добу десь служити. Та нічо’, гай іди.
А він пішов до того ксьондза. Прийшов та й каже:
— Вам не треба наймита?
— Треба. Добре, що ти прийшов.
Дав йому ксьондз повечеряти, а рано завів його до стодоли та й каже:
— Би ти знав, маєш молотити цю пшеницю.
Та й пішов собі ксьондз до церкви. А він роздягся, одежу заховав та й лежить собі голий. Як мати на світ народила. Та й не молотить. А ксьондз пробув у церкві довго, аж до полудня. Та прийшов і каже:
— Щось не чути, щоб той драбуга молотив. Йди-ко, Марійко, подивися, що він там робить, — каже ксьондз до наймички.
Та пішла, подивилася, а він лежить голий. Вернулася вона до ксьондза та й каже:
— Йдіть сами подивіться на него. Ксьондз прийшов, подивився та й каже:
— Ей, а ти чо’ голий?
— Голий, — каже. — Ви вберіть мене. Вберіть. Паламар, ади, вас у церкві вбирає, а ви мене чо’ не вбираєте? Вберіть та й буде добре.
А ксьондз каже:
— Я тебе не вбирав, та й не буду вбирати. А той лежить собі голий.
—…Йди, хлопче, геть від мене. Даю тобі килу пшениці, лиш іди від мене.
Та й дав йому ксьондз килу пшениці, і вернувся він до віта. Та й каже:
— А що? За добу обдурив-им ксьондза. Най не хвалиться. Віт зачав ся сміяти.
— А таки обдурив.
І ще й віт дав йому дві килі.