Мав ґазда пса. Доки той пес був молодий, то гавкав, а як постарівся, то уже не міг гавкати, і ґазда його нагнав. Ходив він так з тиждень по селі, аж раз зайшов у ліс та й здибає вовка. Вовк питається: «Чим ти жиєш, брате?» А пес каже: «Що найду, то з’їм». Каже вовк до пса: «Ходи зо мною, будем їсти м’ясо». Ідуть вони лісом, надибають стадо коней. Тогди бере вовк, качається, устав та й питається: «А з’їжилася на мені шерсть?» — «З’їжилася». — «А вуха нащурилися?» — «Нащурилися». — «А очі посоловіли?» — «Посоловіли», — відповідає пес. Тогди кинувся вовк на коня, забив його; наїлися вони м’яса того. Але відійшов пес набік та й каже сам до себе: «Або я собі сам так не годен зробити?» І пішов від вовка.
Здибає зайця та й питається його: «Чим ти, Яцьку, жиєш?» Заєць каже: «їм сухе сіно і з капусти качани». — «То ти дуже підло жиєш, — каже пес. — Ходи зо мнов, будеш їсти м’ясо». — «Добре», — каже заєць.
Ідуть вони і надибають стадо коней, що ся пасе. Тогди бере пес, качається, потому устав та й питається: «А з’їжилася на мені шерсть?» — «Трохи». — «А вуха нащурилися?» — «Нє». — «А очі посоловіли?» — «Не посоловіли», — відповідає заєць.
Кинувся пес на коня; кінь ударив його ногов та й забив. А заєць здалека приступає до пса та й каже: «Аж тепер я виджу, що очі тобі посоловіли. А я іду так їсти сіно і капусту, як-им їв!»