За старих часів, у сиву давнину, якось раз надвечір було у цикад великі свято.
Раптом одна з них жалібно заверещала:
– Ой, боляче! Ой, не можу! Ой, у животі ріже! Піднявся переполох. Бачать цикади, що зовсім кепська справа, і вирішили швидше послати за лікарем. Отут почали вони між собою сперечатися: «Пошлемо ту, ні, краще цю…»
А сама стара й мудра цикада порадила:
– Треба стоніжку послати. У неї ніг багато, вона швидше всіх добіжить.
Попросили цикади стоніжку збігати за лікарем, а самі скрекочуть біля хворої:
– Потерпи трошки, потерпи, потерпи!
Час іде, хвора стогне, а лікаря нема і нема. Полетіли цикади подивитися, чи повернулася стоніжка до себе додому. Бачать: сидить стоніжка, потом обливається, на порозі свого будиночка, а перед нею — купа солом’яних сандалій.
Запитали її цикади:
– Чому лікар так довго не йде? А стоніжка відповідає:
– Не бачите, я й так поспішаю. Як натягну сандалії на всі свої ноги, так відразу і побіжу за лікарем.
Отут тільки здогадалися цикади, що стоніжці ще треба взутися в дорогу.