Було це давно-давно. Жив собі циган-коваль в одному селі. Був він п’яничка, але жив довго-довго. Вже й життя йому надокучило, бо дуже постарів. Ходив по світу, а смерть по нього не приходила, хоч сам уже хотів або до пекла, або до царства потрапити.
— Піду до пекла, подивлюсь, як там грішники бідують! — сказав собі.
Набрав повні кишені яблук, на барило з паленкою примоцував пас, перекинув через плече й іде. Опинився перед самим пеклом.
— Що хочеш? — питає чорт. — Хочу до пекла!
— Наперед мусиш померти, потім до пекла тебе приймемо.
Розізлився коваль і каже:
— Та що тепер чинити? Куди мені подітися?
— Іди до царства, якщо тебе пустять туди.
Пішов циган до царства. Стукає в двері, Почув Христос і каже святому Петрові:
— Іди, Петре, глянь, хто стукав до нас. Відчинив Петро двері, глянув і каже:
— То, прошу вас, той самий циганисько, в якого ми ночували.
— Кажи йому, що сюди двері для нього зачинені. Він великий грішник, бо п’яниця.
Петро гукає з-за дверей:
— Для тебе двері сюди замкнені, бо ти великий п’яниця. Коваль від дверей не йде, проситься далі:
— Та відчиніть, пане Петре, бодай на один палець, аби я увидів, як у царстві.
Почув Христос цю торгівлю під дверима й питає:
— Що він каже?
— Просить, щоб двері відчинили, бо хоче заглянути до царства.
— Та відчини йому, щоб видів, як праведні маються. Відчинив святий Петро двері, а циган кинув до царства свою клебаню.
— Візьми свою клебаню і тікай звідси швидко? — наказує Петро циганові, бо святим не можна дотулятися до грішних речей.
Зайшов циган до царства, сів собі на капелюх.
— Іди геть звідси, бо ти грішний, тут тобі не місце.
— Я не в твоєму царстві, я на своїй клебані сиджу! — каже циган.
І донині там сидить.
На цьому казці кінець.