Був війтів син. Він не знав ніякої біди. Люди кажуть, що біда, а він каже, що біди не видів.
Узяв він та й пішов купатися. Та й поклав шмаття в лози, а то хтось у него вкрав. А він собі подумав: «Видно, що у всіх людей закрали, та як у мене, бо люди кажуть, що біда». Не має він де дітися. Сидів до вечора в лозах, а ввечері вийшов з лоз та й ускочив у якусь хату. Жінка пішла корову доїти, а він ускочив у хату та й заліз під постіль.
А до тої жінки ходив піп. Прийшов піп, та й горівки приніс, та й з нею в хаті їдять, п’ють, а тут чоловік прийшов з роботи. Піп і собі заштрик під постіль. А той голий заліз далі, так що піп його не видів.
Хатній чоловік пішов кота впускати та й двері втворив, а війтів син, той голий, виштрик з-під постелі та й утік надвір. Та й пішов т’хаті. Дома він убрався, прийшов під ту саму хату та й тарабанить, аби його пустили. Пустив його чоловік до хати та й питає:
— Хто ви такий будете?
— Я є ворожбит. Я вмію ворожити.
— То що ви вмієте ворожити?
— Прийміть мене ночувати, то я буду вам ворожити. Та й приймив його ґазда. А війтів син каже:
— У вашій хаті дідько є. Грійте окропу та й будем його виганяти. Чоловік гріє окропу, а жінка нічого не каже. Нагрів ґазда окропу, та й каже війтів син:
— Найдіть два березові віники.
Та й оден віник узяв ґазда, а другий — війтів син. Та й зачали під постіль кропити, «виганяти дідька». А піп давай відти тікати. А вони приперли двері. Та так попа скропили, що як прибіг т’хаті, то вже не хотів більше ніколи до молодиць ходити.