Був собі мужик. Сидів коло свої хати і нікуди не ходив. Одного разу говорить йому жінка:
— Чо ти, чоловіче, сидиш та й сидиш. Йди на село, щось вчуєш.
Вийшов він, пішов до сусіда, перебалакав там весь день. Питає його жінка:
— Де ти був, чоловіче? Що чув-ис?
— Був сход і рішили на тім сході, щоби кожен чоловік мав по дві жінці.
А вона й каже:
— Що ти, чоловіче? Та куди це годиться?
— Так рішили старші.
На другу неділю знов не дає жінка чоловікови сидіти вдома. Пішов він до другого сусіда і знов пробалакав весь день. Прийшов додому та й каже жінці:
— Я думав, що на сході знов будуть говорити про дві жінці, та й підмовив Івана, Штефана, Данила, Гаврила, щоби кричали на сході: «Не хочемо по дві жінці!» А на сході сказали: «Як ви не хочете, щоб чоловік мав по дві жінці, то всяка жінка повинна мати два чоловіки». Отак рішили.
А жінка й каже:
— Най буде так. Добре буде, як буде два чоловіки. Він піде в поле, а ти будеш дома, а на другий день ти підеш у поле, а він буде дома. Най так буде.
А чоловік їй:
— Най буде, то най буде, але то не так легко. Того чоловіка треба купити, три тисячі за него дати.
— Не журись, чоловіче, спрячемо, складемо.
І почала жінка старати гроші: б’є масельце та продає, кугутчиків на базар, яєчка. Чоловік каже:
— Дивись, жінко, щоби ти не старала цілий рік, бо всіх добрих чоловіків розберуть, а таке ся лишить, що ні в пліт, ні в ворота.
Спрятала жінка гроші і каже до чоловіка:
— Я ще більше, як три тисячі, склала.
— То добре, кращого чоловіка купимо.
Взяв чоловік гроші, замотав у платину, заховав у пазуху — і на базар. Купив за ті гроші хороший кожух, мишини, шапку, чоботи. Прийшов з тою купівлею додому, склав то все на ліжко, сів за стіл, поклав руку під бороду і задумався. Входить жінка до хати й питає:
— Ну як там, купив чоловіка?
— Жінко, дай мені чисту годину. А вона йому:
— Що таке, чоловіче?
— Купив я, — каже, — чоловіка, прийшов до Дністра, а пором не ходив, то ми гай переправлятися човнами. Сів я на оден човен, а він — на другий. На його човні було затісно, багато людей їхало. Він розібрався і дав мені всю одежу. «На тобі, бо тут затісно нам». Мій човен приплив до берега, а його, не знати по-якому, перевернувся, і вони всі потопилися. Оце, ади, його вбрання лежить: кожух, шапка, мишини, чоботи.
— Ану, — каже жінка, — вгорни все те, чоловіче, най я подивлюся. Чоловік вбрався.
— Ану, пройдися трохи до порога.
Пройшов він до порога. А вона дивиться та й каже:
— От, сарачі, мав бути чоловік! Не таке г…, як ти.
— Чекай, жінко, чоловік є тут, у хоромах.
Вийшов чоловік у хороми, вхопив з-за дверей билень та жінку билнем, билнем.
— Оце тобі другий чоловік!
А вона вирвалася від него — та надвір. Та й крикнула:
— Щоби ви всі були потопилися!