Діялося це дуже давно, розказував це мені мій тато. Напали на Нягрин татари. Все руйнували і всіх забирали з собою. І людей забирали, і майно. Взяли й одну жінку. Вона була дуже файна. Жінка дуже не хотіла йти, плакала, але то нічого не помагало. Татарин взяв її на силу і вів. Запровадив її до гори Магури. Його товариші-татари були вже далеко, а він відстав від них.
Чоловік прийшов додому, а жінки — нема. Йому сказали, що татарин взяв її і повів поза Ординський шлях. Догнав їх чоловік конем під Магурою. Догнав і каже жінці, аби поверталася, але татарин жінку не пускає. Він тоді до татарина:
— Давай не будемо проливати крові. Най вона вибирає, до кого піде.
А жінка стала збоку і сказала:
— За тим, Боже, котрий кого зможе.
І почали вони оба битися. Чоловік просить жінку:
— Жінко, рятуй ня!
Жінка не рятувала — стояла й дивилася. І крикнув чоловік до свого пса:
— Тагусь, рятуй ня!
Пес як рванувся, та й вирвав татаринови келюхи. Тоді чоловік устав, відрубав жінці голову і запхав у ті татаринові келюхи. Сів на коня і вернувся з псом додому.