Мій дідусь ще до революції 1917 року мав млин. До млина з’їжджалося дуже багато людей з інших сіл. Дідусь, бувало, не встигав всім змолоти. Людей на ночівлю запрошував до себе. Ночували в клуні. А подія відбувалася на вербному тижні.
Перед Паскою зарізали порося. Начинили ковбаси, ковбик, попекли кров’янки. Та їсти не можна, бо гріх. Бабуся все зберігала в клуні на помості.
Повечеряв постоялець, постелили йому в клуні. Спить. Вранці поснідав. Бабуся проводжає:
— Ходіть з Богом!
— Я йду з Богом, а ви залишайтеся із святими.
«З якими святими? Чому це він так сказав?» — думала бабуся. Похвалилася й дідусеві. Погомоніли та й забули.
Та прийшов Великдень. Бабуся кинулася виставляти ковбаси, ковбик, сало та паски на стіл у світлиці. А ковбика немає.
Ось і казці кінець. Розгадка прийшла на думку відразу. Бабуся спочатку сплакнула, адже дітей дванадцятеро. А потім довго сміялися та передавали цю подію з вуст в уста своїм онукам.