Колись старих людей, які вже нічого робити не могли, спускали на лубках у провалля, щоб дарма хліб не їли. Один чоловік дуже любив свого батька. Не виконав жорстокого завдання, а заховав його в хліві.
Через деякий час трапився недорід, нічим було людям сіяти. Старий побачив, що син чогось журиться, розпитав про все і порадив зняти снопи зі стріхи, ще раз обмолотити і засіяти.
Так син і вчинив. Зійшов у нього хліб найкраще. І нива була найгустіше засіяна. Всі люди почали допитуватися, як він до такого додумався. Спочатку чоловік мовчав, а потім розповів, що батька так навчив.
З того часу люди перестали старих на лубках у провалля спускати, а шанували до самої смерті. Бо вони мудрі, життям биті і завжди розуму навчать.