Хороша робота даром не пропадає. Скоро чи не скоро, а користь принесе. Не тобі, дак синові, не синові — дак внукові.
Умер в одного бідного хлопця старий батько. А перед смертю покликав сина до себе і заплакав.
— Шкода мені тебе, сину. З дитинства я на багатого Балду робив і нічого не заробив. У Балди рука легка, коли бере, і важка, коли дає. От і смерть прийшла, а я нічого тобі не залишив. Тільки ніж та острогу. Вони мені від батька дісталися.
Сказав це батько і вмер. А син далі робив на Балду.
Якось розповів Балді хлопець, що йому батько оставив ніж та острогу. А той був заздрісний: є у нього сто ножів, а такого нема. Захотів собі того ножа забрати. Коли хлопець наробився та й заснув, Балда підкрався і вкрав ніж та острогу. Ніж закинув у ліс, а той давай рубати дерево сироті на хату. Тільки стружки летять навколо.
Острогу Балда вирішив у болото закинути, а вона не тоне. Ліз він у болото та й упав. Засмоктала його трясовина.
А у хлопця вже й хата готова стоїть, хазяїном він став. Люди ім’я його згадали, по батькові величають та й дякують:
— Спасибі вам, Микито Івановичу, що ви нас од Балди врятували. Вік будемо дякувати.