Зустрілися двоє в готелі. І обидва злодії: їден городський, а другий — сільський. Городський мав на руці годинник. Коли лягали спати, городський зняв годинник з руки і поклав на тумбочку. А сільський як побачив це, зразу подумав: «Украду». Коли потушили світло, городський узяв годинник з тумбочки і поклав під подушку.
А сільський ждав, щоб городський заснув. Як подумав, що той уже спить, підійшов до тумбочки і почав мацати руками, глядіти годинника. А городський як крикне:
— Що ти там глядиш?!
— Я хочу надвір вийти, та не можу найти двері.
— Засвіти світло.
Поки сільський злодій ішов засвічувати світло, городський дістав годинник з-під подушки і поклав на тумбочку. Засвітив сільський злодій, глянув — лежить годинник. Здивувався і думає: «Таки вкраду!»
Потушили вони світло, знов полягали спати. А городський знов заховав годинник під подушку. Почекав трохи сільський злодій і, як здалося йому, що товариш його заснув, знов почав мацати по тумбочці. Нема годинника! А той знов схопився.
— Що ти шукаєш?
— Та нічого.
— Засвіти світло.
Сільський пішов, знов засвітив світло — годинник на тумбочці!
— Іди сюди, — каже городський злодій. Той підійшов.
— Признайся, ти злодій чи не злодій?
— Так, я злодій.
— А що ж ти можеш украсти?
— Що я можу вкрасти? Як яка баба лишила на плоті веретку чи мішок, то я вже точно вкрав.
— То будем красти разом. Побачиш, як я краду.
А магазини колись були приватні. Кожен хазяїн мав свій магазин. На обід, як їден хазяїн магазину пішов додому, відмикає городський злодій магазин, заходи і відкриває скриню з грішми. Записав номери купюр і закрив назад. Не взяли вони нічого, закрили магазин і пішли. Найшли машину і під’їхали до того магазину знов. Городський злодій знає, кілко грошей у скрині є, і каже дати йому на таку суму товару. Набрали вони того товару повну машину та й подає злодій хазяїнови руку:
— Будьте здорові.
— А гроші? — питає хазяїн.
— Я вам гроші дав, — каже городський злодій.
— Як «дав»? Я викликаю поліцію.
Побіг хазяїн до телефону і викликає поліцію. Поліція раз-два — і вже тут.
— Що тут?
— Не хоче платити за товар, — каже хазяїн. Поліція до злодія, а той каже:
— Я дав гроші. Він їх у касу поклав — такі й такі номери. Поліція перевірила гроші — все точно. Кажуть злодіям:
— їдьте собі, а з цим хазяїном ми розберемося. Та й поїхали злодії з повною машиною товару.
Городський злодій бачить, що сільський йому нічого не допомагає, і вирішив його збутися. Перебрав він сільського Івана на пана. Приоділи його файно, підбрили, підпудрували. Та й каже йому городський злодій:
— Підем робити їдно діло. Ти не роби нічого, лиш кажи: «Да-да». Чи я тобі буду що казати, чи хто інший, ти лиш кажи «да-да». Оце і вся твоя робота буде.
Набили вони повну валізу цегли. Іван іде, перебраний на пана, а кругом його повно «слуг». Їден слуга несе валізу. Кладуть у магазині валізу з грішми, аж підлога вгинається, та й говори городський злодій до «пана» Івана:
— Тут будемо брати товар?
— Да-да.
Набрали вони товару, кілко хтіли, наносили повну машину, а «пан» лиш «дадакав». Тоді городський злодій каже до него:
— Пане, ми їдемо розвантажувати товар, а ви розплачуйтеся.
— Да-да.
Сіли вони та й поїхали, а «пан» лишився розплачуватися. Хазяїн ждав, ждав, а тоді каже:
— Пане, розплачуйтеся.
— Да-да.
— Ти, свиньо, розплачуйся! — крикнув хазяїн.
А «пан» все «да-да». Хазяїн до валізи, а там — цегла. Набігли хазяїнові слуги, змолотили добре «пана», з тим він і пішов. Так закінчилася його злодійська служба в городі.