Якось зустрілися два барани та й посварилися між собою. Завелися буцатися. Мимо бігла лисиця. Побачила баранів і зупинилася. Дивиться, а барани б’ються не на життя, а на смерть, уже й кров юшить. «Нехай убивають один одного, а я зачекаю. Ото вже наїмся баранячого м’яса донесхочу» – вирішила лисиця.
Минає час. У лисиці вже аж слинка тече, а барани все ще б’ються. І взяла лисицю нетерплячка: підкралася тихесенько до баранів, і тільки-но вони розчепили роги, як вона швиденько злизнула кров із землі й відскочила убік.
Знову зійшлися барани й міцно зчепилися рогами. А хитра лисиця почекала, поки вони розійдуться в різні боки, й знову до них підскочила, щоб кров із землі злизати. Отак лисиця щоразу підбігала, злизувала кров і відскакувала. Та одного разу не розрахувала, не встигла вивернутися від баранячих рогів. Отак і загинула пожадлива лисиця.