Був раз такий рак, що служив у господині за наймита. Раз — було то якось перед різдвом — сказала ракові господиня: «Піди-но, чуєш, до міста та й купи там дріжджів на пампухи, а не бався і приходи борзо назад додому!»
Рак зібрався і пішов. Іде він, іде, але як? Ви знаєте, як він ходить! Минуло різдво — рака нема; минули м’ясниці — ба уже і великий піст, і цвітна неділя, і великий четвер, — а рака таки нема. Аж в велику п’ятоньку рано дивиться господиня через вікно — лізе рак і несе повне горнятко дріжджів. «Слава богу, — погадала собі господиня, — будуть дріжджі хоть на паску!»
Отворяє рак двері та й на самім порозі — бовх! Упав, горнятко розбив, і дріжджі в сміття виллялися!.. «От, таке-то завсігди буває з поспішної роботи», — сказав рак, встаючи з порога.
От того, дітоньки, пішла в нас приповідка: «Пішов, як рак по дріжджі».