Жила колись красуня Бакбакай, дочка Жаби. В неї закохався Овід і прилетів свататися.
— Дякую за честь, — сказала Жаба. — Заповни худобою всі мої долини та ущелини, заплатиш такий калим, тоді я віддам тобі свою дочку.
— За красуню Бакбакай я готовий віддати не лише худобу, а й душу!
Прилетів Овід до овець і каже:
— Я одружуся з красунею Бакбакай. А вас усіх віддаю за неї.
— Хочеш – віддай одну. Хочеш – віддай усіх. Ми на все згідні, — відповіли вівці.
Прилетів Овід до кіз.
— Ми до Жаби не підемо. Не мучитимемося в неї, — замекали кози і, задерши хвости, побігли в гори.
Полетів Овід до верблюдів.
Верблюди порадилися і теж відмовилися йти до Жаби.
Полетів Овід до корів і каже їм:
— Я одружуся з красунею Бакбакай і всіх вас віддаю в калим. Вирушайте в долини та ущелини її матері-жаби.
— Ми до Жаби не підемо. Не будемо мучитись у цієї лиходійки, — відповіли корови.
Розсердився Овід і почав так сильно кусати корів, що вони побігли в різні боки і випадково розтоптали красуню Бакбакай.
Дуже сумувала Жаба. Вона все кричала Оводу:
– Пр-р-р-ропади ти зі своїм калимом!
Інші жаби голосно втішали її, і досі втішають.
А Овід і досі мститься коровам за смерть своєї коханої — кусає їх нещадно.