Жив-був один багатій. Всього в нього було багато: магазинів, будинків, грошей. Не було лише одного – дітей. І ось поїхав він одного разу до священника і почав просити, щоб той вимолив у Бога для нього хоча б одну дитину. Сказав йому священник:
— Їдь додому, через рік дружина народить тобі сина, але дивися, щоб на чолі столу на бенкеті на честь його народження сидів бідняк.
Так і сталося. Через рік дружина багатія народила, але про свою обіцянку багатій забув. І на бенкеті на чолі столу посадили одних багатіїв. Раптом заходить до хати якийсь бідняк (а цим бідняком був сам Ілля-пророк), садять його біля дверей. Каже бідняк:
— Не хочу сидіти біля дверей, хочу сидіти на чолі столу. Але багатій тільки посміявся з його слів. Тоді бідняк попросив матір новонародженого посадити його на чолі столу, але й вона посміялася з нього. Тут незнайомець покинув бенкет, але, йдучи, написав на двері крейдою: «Рости, Береле». ( Береле в перекладі з івриту – ведмідь) Скільки потім не терли, не шкрябали і не змивали цей напис — нічого не допомогло.
Стала дитина рости, і бачать батьки, що поступово все її тіло заростає волоссям, що чим далі, тим більше перетворюється їхній син на ведмежа. Тут тільки згадали напис, що колись залишив на дверях бідняк — «Рости, Береле».
Щойно дитині виповнилося десять років, вона втекла до лісу.
Минуло вісім років. Раптом у будинку багатія з’явився син — ведмідь і залишив записку, а в записці було написано, що за законом юнакові у вісімнадцять років належить одружитися і тому син-ведмідь вимагає, щоб його одружили.
Знову поїхав багатій до священника: мовляв, біда, ребе, порадьте, як бути!
Сказав священник багатієві так:
— Їдь у місто, зайди в крайню хату, що на березі річки, попросись на нічліг, нічому, що там побачиш, не дивуйся, там знайдеш наречену для свого сина.
Поїхав багатій у місто, знайшов хату біля річки і попросився на нічліг. Хазяїн-бідняк каже, я дуже бідний, немає в мене навіть хліба на вечерю.
— Нічого,— відповідає багач,— дозволь мені почастувати тебе,— і ставить на стіл м’ясо, рибу, хліб, вино.
Сіли за стіл. Зауважив багатій, що половину частування господар забирає зі столу, але виду не подає. Після трапези питає багатій у господаря:
— Скажи, шановний, навіщо і для кого ти забрав п’ять тарілок з м’ясом та рибою? Зітхнув господар:
— Є в мене п’ять дочок, але через злидні не можу я їх ні одягнути, ні взути, от і сидять вони в дальній кімнаті, нема їм в чому на люди показатися. Їм і відніс я зі столу м’ясо та рибу.
Тоді багач послав купити суконь і, коли дівчата одягнулися, зайшов до них і почав питати, яка з них вийде заміж за його сина – ведмедя. Чотири доньки відмовилися, але п’ята, наймолодша, погодилася і поїхала з багатієм. Привіз він дівчину до себе в будинок, посадив у окремій кімнаті. Сидить вона одна, раптом відчинилися двері і заходить ведмідь. Не встигла дівчина скрикнути з переляку, як ведмідь скинув із себе ведмежу шкуру і став чудовим юнаком.
Розповів він їй історію свого народження та переродження у ведмедя.
— Це, — каже, — покарання за образу, яку завдали мій батько і мати біднякам. Але тепер закінчилося покарання, після одруження я повинен залишити ведмеже життя і знову стати людиною. І це щастя принесла мені ти, моя люба наречена.
Сказав так ведмідь і поцілував свою наречену.
Через кілька днів відсвяткували весілля, і зажили молоді щасливо.