Категорії
Казки Гуцульщини Українські народні казки

Про файну і нефайну жінку

Були два браття. Оден женився і взяв жінку дуже файну. Та й до неї ходили любаси *. А другий брат на него гікав: — Чого ти це допускаєш? Це не є файне. Я би з тим опорався. А цей каже:

— Мені то не шкодить. Дітей у нас нема. Принесуть любаси до хати горівки, то й я вип’ю. Та й най собі жінка набувається *.

А молодший брат йому каже:

— Як я буду женитися, то таку нефайну жінку возьму, аби ніхто на ню не ла́комився. А як вона буде мені добра, я себе заставлю її любити.

Підміг * менший брат на парубка, хоче женитися. Та й зачав шукати дівку. І засватав маєтну, багатшу від себе. В тій сім’ї була тілько мама та й та дівка, більше нікого не було. Дівка була з лиця нефайна, і хотіла вона за него піти. Повінчалися вони. Дуже файно жиють, баба померла, а вони собі сами двоє.

Та й казали йому люди, щоб він ішов з ними на роботу, бо великий заробок є. Прийшов він додому та й каже жінці:

— Я хочу йти на роботу.

А жінка його не пускає, каже:

— У нас є своєї роботи доста. Не йди нікуди.

— Я хочу піти, там добрий заробок. Я собі зароблю файні гроші. А дома мені за роботу ніхто не платить. Прийду, покладу файну стайню. А до трави я зійду, щоб сіно робити.

І пішов він на роботу з тими людьми. Побув там два місяці та сходить собі додому. Прийшов у своє село, а там сусід його йде. Він розпитує в того сусіди, чи миром дужі та й що нового чути. А той каже:

— Дужі, здорові. Нічого тут нового нема. Ідімо, куме, додому.

— Та йдімо разом.

Та й ідуть собі в товаристві додому. Та й цей уже має повертати до себе додому, а той трошки далі має йти. Та й каже кум:

— Я би щось тобі, куме, сказав, та ти будеш гніватися.

— Та де би я гнівався? Кажи. Каже кум:

— До твої жінки ходить циган. Але ти не лиш із мене маєш це чути. Най тобі й другі скажуть.

А цему так обідно стало. Каже він:

— Гій *, де ж це таке може бути!

А кум каже:

— То ще байка, що він до неї ходить. Але він рано йде від твої жінки та несе кусак солонини й каже: «Це я за ніч заробив».

А той не каже ні «добраніч», ні «будьте здорові», а лиш іде додому. Та й думає: «Зараз так її б’ю, що грузь * з неї буде». Приходить — жінки немає вдома. Найшов ключ, входить у хату та й таки йде дивитися на ту солонину. Хоче знати, чи це справді так. Подивився — пару кавалків солонини справді нема. За два місяці вона сама тілько не з’їла.

Увійшла вона, а він розперезав з себе букурію і зачинає бити. А вона каже:

— Чоловіче, ти мене не бий. Я тобі казала: «Не йди на роботу». А я сама боялася вночі спати. Мусила платити, щоб хтось ішов. А це я не роблю та й робити не буду. Я кликала на ніч того, хто хотів іти. А ніхто пусто ходити не буде. Я боялася сама в хаті.

— А ти не могла без солонини покликати?

— Якби не дала солонини, то він не йшов би. І сказав чоловік:

— Хто в чім має бути, то не годен відбути. Брат мій хоч має з ким межи люди вийти. Та й горівки чужої вип’є. А моя ще й солонину з хати видала.

Питання та відповіді до казки "Про файну і нефайну жінку":
Чому молодший брат вибрав нефайну жінку?
Яку роботу хотів знайти чоловік?
Чому жінка не хотіла, щоб чоловік йшов на роботу?
Що чоловік дізнався про свою жінку від сусіда?
Яке рішення прийняв чоловік після дізнання про жінку?