Помер один бідний циган. Приходить його син до попа і просить крізь сльози:
— Поховайте мого тата, будь ласка.
Побачивши, що циганчук бідний, аж світиться, і нема в нього й гроша за душею, піп сердито відповів:
— За одну поману, хлопче, не поховаю. Кожний порядний чоловік гроші на смерть для себе за життя відкладає, щоб за похорон заплатити.
— Тато мій теж були порядний чоловік, — аж заплакав циганчук, — каже, що недаром вони, як вмирали, то заповіли вам все своє багатство…
— Мені?! — насторожився піп.— Що за багатство?!
— А тягло…
Почув піп про тягло й аж підскочив від радості: «Це, певне, коні у циган так називаються. Не іначе…»
— Не плач даром,— сказав вже зовсім іншим тоном до циганчука.— За тягло я поховаю тата. Як видно, він був хоч і бідний, але дуже порядний чоловік.
Відтак пішов піп, поховав, як годиться, цигана на цвинтарі, і заходить вже сам до циганчука додому.
— Я за тяглом,— каже.
— Ну і добре,— відповідає йому хитрий циганчук і показує на велику люльку, що висіла на стіні,— беріть собі і будете тягнути, скільки вас хватить.