Категорії
Казки Покуття Українські народні казки

Як бідний багачів-п’яниць дурив

Жив колись у селі оден бідний чоловік. У него була жінка і багато дітей. І перед Паскою не було навіть муки, щоб паску спечи. Була в него тіко одна теличка. Він нічо’ з того не робив, а жінка все йому казала:

— Як це, чоловіче, буде? У нас нема навіть муки на паску. А він говорить:

— Жінко, ти не гризися, мука буде.

І вже через два або три дні буде Великдень. Він узяв на мотузок теличку, повів на базар і продав. Потім прийшов додому і розділив гроші на три купці. А в селі було три корчми, ті корчми мали три жиди. Пішов він до одного жида і сказав:

— Я тобі кладу на стіл оцю купку грошей. В мене є, — каже, — жінка й десять дітей. Щоб ти моїй сім’ї дав оден день поїсти: снідати, обідати і вечеряти. Але тіко не одної днини. Я можу одної днини обідати, другої вечеряти.

Жид порахував гроші і з великим задоволенням погодився.

Тоді він пішов до другої корчми, дав другу купку грошей і таке саме сказав. Пішов до третьої — таке саме сказав. А коли на Великдень люди вийшли з церкви із свяченою паскою, він забрав жінку й дітей і пішов з ними до корчми.

Коли він прийшов туди, там уже сиділи три пияки, які були багачами і водно напивалися. Він прийшов, сказав жінці й дітям сідати за стіл, вони посідали. І сказав він:

— Давай, жиде, їсти й пити.

Жид акуратно поставив їм усе, що треба було, і випили вони, і поїли, і всі задоволені були. Тоді він зняв з голови свою шапку, тріпнув нею до стола і говорить:

— Плачено, жиде? А жид каже:

— Плачено, все дуже файно, я задоволений. І вони собі пішли.

А три пияки, які сиділи в корчмі, заінтересувалися цим. Як це так, тріпнув шапкою до столу та й уже плачено? І вони почали за ним підходити, сокотити його. А він помітив, що за ним слідкують, і думає: «Піду я вже до другої корчми». Прийшов обід, а він з жінкою й дітьми йде до другої корчми. А ті три пияки за ними. Сіли собі за другий столик, взяли пиво й п’ють. І за тою сім’єю дивляться. А ті всі посідали за столи. Жид наклав на столи, як і той перший. Іван випив, закурив, жінка й діти їдять. Як усе з’їли, він узяв шапку, бехнув до стола.

— Плачено, жиде?

— Плачено, дуже файно все, я задоволений.

А ці три собі думають: «Ей, це якась чарівна шапка. Бах по столі — і «плачено». І вони далі слідкують за ним. А він уздрів, що вони за ним підходять, і на вечір пішов до третьої корчми.

У третій корчмі було те саме. Повечеряли вони, Іван вийшов з жінкою й дітьми, щоб іти додому, а ті три за ними. Та й приходять до него додому, і говорять:

— Слухай, чоловіче, продай нам цю шапку. А він каже:

— Як я можу вам її продати? А з чого я буду жити? Ви ж сами бачили, що це за шапка. Весь день ви були там, де я. Ні, я шапку не продам.

— Слухай, ми тобі дамо за шапку добрі гроші. А шапка шо, тільки до корчми сходити.

А він каже:

— Як насиплете мені цих три шапки грошей, то я вам можу її дати. А вони думають так: «Гроші є й нема, а шапка буде. Будем собі пити». І вони насипали йому три шапки грошей, забрали шапку й пішли. А другої днини приходять вони з тою шапкою до корчми.

— Давай, жиде, їсти й пити.

І беруть вони щонайдорожче, щонайліпше, бо вони певні, що шапка все оплатить. Наїли вони й напили, а оден говорить:

— Ану дай шапку.

Та до стола шапкою — бовх!

— Плачено, жиде?

— Чуєте, коли ви платили? Що ви таке говорите?

Жид з ними зачинає правдатися, а жінку вже післав за шандарем. Оден сперечається з жидом, а другий каже:

— Ти не вмієш обходитися з шапкою, давай я спробую.

І в цего нічого не вийшло, а третій як узяв та як стукнув, то шапка й пукла. А тут і шандар приходить. Та й поарештував їх і сказав розрахуватися з чоловіком. Сказав: «Так не можна робити».

І вони вздріли, що їх одурено. Та й думають: «Що тепер робити? Ідем до него та й пімстимося йому». Та й пішли вони до него додому. А в него такий був заїзд, що далеко було видно у вікно. Він дивиться, а тих три ідуть до него. Що робити? Тут момент короткий, нема часу довго думати. Він каже:

— Жінко, я лягаю на лавицю, ніби я вмер. А ти коло мене плач і засвіти свічку. І, може, я так від них врятуюся.

А ті прийшли, дивляться, а в хаті покойник. Що робити? Стали вони, сказали «отче наш» і вже хотять іти, бо що з мертвого озмеш? А оден собі думає: «Я б його й мертвого чимось потягнув би». А там стояв макогін, яким вони колись, як ще були в них свині, варену барабулю для свиней товкли. «Най-ко я його цим макогоном по череві раз ударю».

Як ударив він його макогоном! А той не сподівався, бо очі в него були закриті. Він же прикинувся мертвим. Від того удару він схопився та й каже:

— О, я забув сказати жінці, щоб вона мене вдарила цим макогоном. Дай вам Боже здоров’я, що ви прийшли. Ви мене від смерти врятували. А то були б мене поховали.

Вони подумали: «Мой, це ж такий макогін! Та це ж ми на свої очі бачили».

— Чоловіче, продай нам цей макогін. А він каже:

— Та куди, я де цей макогін продам. Ви думаєте, що я таки вже втратив розум?

— Ти кажи, що ти хоч’ за цей макогін.

Та й почали вони торгуватися. І він за макогін уже менше взяв, як за шапку, лиш би їх збутися.

Вони йому заплатили за той макогін, ідуть з ним і думають: «Будем вертати людям життя і на цім добре заробимо».

І чують вони, ще в одного пана померла дочка. Ідуть вони туди і говорять:

— Ми можем цего пана дочці вернути життя.

Сказали панови, а пан думає: «Ой, та це ж велике щастя. Давайте тих людей сюди. Я буду з ними говорити».

Вони увійшли, пан запитав, чи можуть вони таке зробити. Вони сказали, що можуть. А він говорить:

— Може, вам треба якоїсь допомоги?

— Ні, нам нікого не треба. Ви звільніть кімнату, лишіть нас з мертвою, і ми будем робити, що треба.

Всі повиходили, а вони утрьох лишилися, оден бере макогін і — мертву по череві. Ударив раз, але це ще було півбіди. Другий каже:

— Ти не вмієш бити, давай я вдарю. Ти ж неправильно вдарив.

Як він ударив другий раз, то вона пукла, а як третій раз ударив, то вже там не було що й хоронити. Вони вздріли, що зробили велику шкоду, не оживили, а ще й розбили мертву. А ті як зайшли та як побачили це, викликали шандарів і їх поарештували і посудили.

Іван був щасливий, що вони були посуджені і більше не верталися. А вони відбули своє покарання і більше вже ніяких дурниць не купували.

Питання та відповіді до казки "Як бідний багачів-п’яниць дурив":
Чому бідний чоловік продав свою теличку?
Як він розподілив гроші після продажу телички?
Яким чином чоловік обдурив пияків?
Що сталося, коли пияки спробували використовувати шапку?
Яке було остаточне покарання для пияків?